Історія

З першого дня існування Інституту мікробіології і вірусології НАН України (ІМВ НАНУ) в ньому працювало багато яскравих особистостей. В першу чергу це засновник і перший директор інституту. Ним став академік Данило Кирилович Заболотний (1866-1929), всесвітньо відомий вчений, засновник епідеміології як науки, учень першого лауреата Нобелівської премії в галузі медицини Іллі Ілліча Мечникова. Данило Кирилович був не тільки талановитим і сміливим людиною, але і прекрасним організатором науки, який створив до 1928 роки дещо науково-дослідних інститутів і кафедр; 3 травня 1928 він був обраний президентом Всеукраїнської академії наук, а вже 31 травня того ж року вийшла постанова уряду про створення в Києві Інституту мікробіології та епідеміології, правонаступником якого сьогодні є ІМВ НАНУ. Д.К. Заболотний керував інститутом протягом півтора років, до своєї смерті 15 грудня 1929. Але імпульс, який він дав розвитку інституту, принципи науково-дослідної роботи і відносин між фахівцями його колективу, зберігаються і донині.

За 80 років існування ІМВ НАНУ його очолювали багато видатні вчені: Михайло Іванович Штуцер (1930), Микола Васильович Стадніченко (1930-1933), член-кореспондент АН УРСР Гнат Омелянович Ручко (1933-1937), Петро Юхимович Марусенко (1937-1941) , академік АН УРСР Віктор Григорович Дроботько (1944-1962), член-кореспондент АН УРСР Семен Микитович Московець (1962-1971), член-кореспондент АН УРСР Дмитро Григорович Затула (1971-1977), академік НАН України Валерій ВеніаміновичСмірнов (1977 - 2002). З 2003 року інститутом керує академік НАН України Валентин Степанович Підгорський.

Першою науковою проблемою державної ваги, вирішеної співробітниками інституту, стало розкриття в 1937 році етіології захворювання коней, яке викликало їх масову загибель в західних областях України та Білорусії. До вирішення цієї проблеми були залучені П.Ю. Марусенко (директор інституту і керівник групи), В.Г. Дроботько (науковий керівник групи) і мікробіологи: П.Д. Приятель, Д.Г. Кудлай, Б.Ю. Айзенман, М.Г. Колесник, М.М. Підоплічко і Б.І. Каган. Професійний підхід до вирішення завдання вже в 1938 році приніс позитивні результати: причини захворювання були встановлені, а незабаром був ліквідований і його вогнище. У лютому 1939 вся група, що брала участь у боротьбі з епідемією, була відзначена державними нагородами Радянського Союзу. В історії АН УРСР це був перший випадок, коли вчених відзначили на найвищому державному рівні.

У 1944 році, коли завідуючим відділом загальної та грунтової мікробіології став Л.І. Рубенчик, під його керівництвом було розпочато роботу по вивченню екології та геохімічної активності мікроорганізмів. Грунтові бактерії були досліджені на популяційному і ценотичних рівнях. Цікаві дані були отримані при вивченні закономірностей формування та функціонування грунтових мікробних спільнот різних агроекосистем. Була відкрита здатність мікробних полісахаридів до біопротекціі щодо гумінових кислот. Також були розкриті механізми взаємодії мікро-імакросімбіонтов на ранніх етапах впізнавання. В результаті досліджень була створена колекція біологічно активних стрептоміцетов і азотфіксуючих бактерій, на основі яких розроблені препарати для рослинництва.

Важливою проблемою, над якою, повернувшись з евакуації, почав роботу в післявоєнні роки колектив інституту, було отримання і вивчення антибіотиків, продукованих мікроорганізмами, мікроскопічними грибами та рослинами. Проблема створення нових антимікробних лікарських препаратів, була вирішена в ІМВ НАНУ за рахунок застосування для цієї мети живих культур бактерій. Це був принципово новий підхід, при якому при лікуванні інфекційних захворювань вперше використали принцип антагонізму різних бактеріальних культур. Незабаром на його основі було створено понад десяти пробіотичних препаратів для лікування різних захворювань людини, тварин і рослин.

З 60-х років у інституті отримав розвиток новий напрямок - вивчення літо-та гетеротрофних бактерій і мікроміцетів як факторів біокоррозіі. Уперше була встановлена біогенна природа корозії підземних металевих і бетонних споруд. Було доведено, що основним її чинником є тіонові і сульфатредуцирующие бактерії (Є.І. Андреюк).

На підприємствах точних галузей промисловості (приладобудівної, оптичної, радіо-і телекомунікаційної), а також у запасниках музеїв і бібліотек основними причинами пошкодження складних приладів і творів мистецтва є мікроскопічні гриби. Проблема мікробної корозії промислових матеріалів і розробки методів її попередження дуже складна, тому деякі питання щодо її вирішення залишаються актуальними і в наші дні.

У відділах сектора технічної мікробіології були вивчені мікроорганізми самих різних таксономічних груп: дріжджі, корінеподобние і молочнокислі бактерії, метан-іметанолокісляющіе мікроорганізми. Проведені масштабні дослідження можливості мікробіологічного синтезу білка з вуглеводнів нафти, природного газу та інших видів нехарчової сировини. Створено багато біотехнологій з отримання різних препаратів і продуктів харчування (Є.І. Квасников, В.С. Підгорський, Ю.Р. Малашенко, Н.К. Коваленко).

У 1954 році за ініціативою В.Г. Дроботько в інституті були розпочаті роботи по вивченню вірусів рослин, а через шість років організований відділ вірусології, який очолив С.М. Московець. Дослідження в цьому напрямку розвивалися так стрімко, що вже в 1963 році в інституті під керівництвом С.М. Гершензона був створений спеціалізований сектор вірусології. У цьому ж році інститут був перейменований в Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного АН УРСР. За час існування сектора вірусології (1963-1967 рр..) Були всебічно досліджені багато вірусів рослин, тварин і мікроорганізмів. Була створена сучасна на той час база для проведення вірусологічних досліджень виявлені і вивчені віруси-збудники хвороб основних сільськогосподарських рослин на територiї України, досліджена їх структура, фізико-хімічні та антигенні властивості, взаємодія вірусів з клітинами-господарями. Одним із результатів цієї роботи стало створення колекція штамів досліджених вірусів. Інтенсивно вивчалися віруси ціанобактерій і грибів, віруси комах, розроблялися засоби і рекомендації по боротьбі з вірусними хворобами. У наші дні в ІМВ НАНУ вивчають віруси рослин, мікроорганізмів і аденовіруси людини і тварин. Під керівництвом Н.С. Дьяченко проведено комплексне дослідження компонентів аденовірусів і особливостей експресії їх геномів. Встановлена лімфотропної аденовірусів, вперше створена модель змішаного інфікування лімфоцитів аденовірусами, вірусом імунодефіциту людини та вірусом Епштейна-Барр. Також створені оригінальні технології одержання гамма-інтерферонів людини і тварин (М.Я. Співак).

Стабільна робота інституту свідчить про правильний підбор керівних кадрів в системі Національної академії наук України та високий рівень взаємин всередині колективу ІМВ НАНУ на всіх етапах його розвитку. Серед основних принципів, закладених ще при Д.К. Заболотному, на першому місці стоять чуйність, взаєморозуміння, взаємовиручка. Все це сприяло тому, що інститут з перших днів існування максимально підняв рівень своїх досліджень і швидко завоював авторитет серед інших науково-дослідних установ біологічного профілю як в колишньому Радянському союзі, так і за кордоном. Становленню цього авторитету сприяв і той факт, що тут працювали такі всесвітньо відомі вчені, як академік АН УРСР Н.Г. Холодний (1936-1938), член-кореспондент АН СРСР Н.М. Підоплічко (1931-1975), член-кореспондент АН УРСР В.Й. Білай (1935-1994), академік АН СРСР Б.Л. Ісаченко (1944-1948), академік АМН СРСР та член-кореспондент АН УРСР М.М. Сиротинін (1944-1948), член-кореспондент АН УРСР Л.І. Рубенчік (1944-1975), член-кореспондент НАН України М.С. Дьяченко (1963-2003), член-кореспондент НАН України Ю.Р. Малашенко (1959-2006), член-кореспондент НАН Є.І. Андрeюк (1927 -2013).

Зараз в інституті плідно працюють член-кореспонденти НАН України Б.П.Мацелюх, І.Г. Скрипаль, Н.К. Коваленко, М.Я. Співак.

Значні досягнення колективу інституту в минулому є базисом для його розвитку в майбутньому. Досвід учених інституту обумовлює необхідність негайного вирішення багатьох теоретичних питань, пов'язаних з розробкою нових біотехнологій та удосконаленням існуючих, захистом і оздоровленням навколишнього середовища, вирішенням проблем, які ставлять перед мікробіологічної та вірусологічної наукою сільське господарство, промисловість і охорона здоров'я. У зв'язку з цим основна увага зараз приділяється дослідженнями, мета яких - вивчення механізмів біологічної активності мікроорганізмів і вірусів як основи для розробки новітніх біотехнологій для створення необхідних продуцентів і важливих для людини речовин та продуктів. Враховуючи катастрофічний стан навколишнього середовища в Україні, забруднення грунтів, річок та інших водойм, отримали розвиток дослідження, орієнтовані на розробку мікробіологічних засобів очищення грунтів, стічних вод підприємств та сільських господарств від антропогенногозагрязненія.

Вивчення первинної структури геномів і проведення філогенетичного аналізу мікроорганізмів і вірусів має стати основою для вдосконалення їх систематики. Традиційно мікроорганізми розглядаються як ймовірні продуценти антибіотиків, ферментів, вітамінів, лектинів, полісахаридів та інших біологічно активних речовин. Основа для цих досліджень у цій області - Українська колекція мікроорганізмів і вірусів, створена і підтримувана в інституті. Сьогодні колекція містить понад 20 000 штамів мікроорганізмів, багато з яких можуть бути перспективними для отримання новітніх ліків або харчових добавок, проведення молекулярно-біологічних і генно-інженерних досліджень.

Розширені роботи по цитології та вивченню ультраструктури клітин мікроорганізмів. Особлива увага приділяється дослідженням будови клітинної стінки, її зовнішньої мембрани і глікокаліксу з метою вивчення механізмів взаємодії клітин мікроорганізмів з тканинами людини, тварин, рослин і абіотичними поверхнями.

За останні роки в інші країни продано близько 40 ліцензій на різні біотехнології. У 1978 році за досягнення у фундаментальних і прикладних дослідженнях інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, що є єдиним подібним випадком в колишньому СРСР для академічних мікробіологічних установ общебиологического профілю.